Вчора, 22 лютого, районі Авдіївки на Донеччині від осколкових поранень, отриманих при обстрілі позицій ВСУ російськими окупантами з ручного протитанкового гранатомета, загинув боєць 72-ї окремої механізованої бригади Сергій Петраускас.
Про це йдеться на офіційній сторінці 72-ї ОМБр ім. Чорних Запорожців.
"Сергій Сігітасович народився у місті Ічня на Чернігівщині та проходив військову службу в Ічнянському районному військовому комісаріаті, а в липні 2017 року підписав контракт та став воїном 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. Командування та особовий склад 72 ОМБр імені Чорних Запорожців висловлює щирі співчуття рідним, близьким, бойовим побратимам та друзям Воїна. Вічна слава Герою, який віддав найцінніше - своє життя за Україну!" -йдеться у повідомленні.
“Був активним учасником першого Майдану – у 2004 році. Я працював неподалік, в “Київбетонсервісі”, тож після роботи одразу вирушав на Майдан… А з 1 грудня 2013-го, після жорстокого побиття “Беркутом” студентів, вийшов удруге на Революцію Гідності. Член Всеукраїнського об’єднання “Майдан”, учасник усіх “гарячих” подій на Майдані Незалежності”, – розповідав військовий у інтерв’ю порталу “Українка”.
У березні 2014 року Петраускас був мобілізований у Гончарівське, де ввійшов до складу 1-ї танкової бригади – служив у 2-му батальйоні, 6-й роті, другому взводі.
На фронт пішов також його молодший брат Олександр, він добровільно зголосився захищати Батьківщину – “був сапером, пізніше розвідником 1-ї танкової бригади під Волновахою і поблизу Мар’їнки”.
Солдат Петраускас наголошував, що вони “не могли вчинити інакше, коли Батьківщині загрожувала небезпека”.
“Це – моя земля, я тут народився, усім серцем люблю рідну Україну”, – казав він.
Батько Сергія Петраускаса – литовець, мама – із російського Ростова-на-Дону.
“Воював я на танках №666, 643 та 615. Після двох місяців навчань та місяця базування під Миргородом, нас відправили на фронт (…), я тоді отримав сучасний танк “Булат” № 615″, – згадував військовослужбовець.
У район Луганського аеропорту прибув 1 серпня 2014 року.
“Ще все було цілим, працював персонал, було пів тисячі міліціонерів… Після того, як вилетів тодішній народний депутат (“регіонал”, – “Н”) Сергій Єфремов, який фінансував терористів, але мав при цьому недоторканність, – щезли всі працівники аеропорту і “доблесні” співробітники МВС. Потім ворог почав методично обстрілювати аеропорт… І в той час, як наше командування віддало наказ “кільцювати” Луганськ, виявилося, що, насправді, в оточення українських бійців брали російські війська… Й тривалий час ми навіть не могли підійти до залишків підбитого терористами українського літака ІЛ-76 – через постійні ворожі обстріли. Тіла загиблих українських десантників забирали поступово, вирушаючи в рейди, бо відстань від аеропорту до місця трагедії – 15 кілометрів. Я на своєму танку наближався до місця трагедії”, – розповідав Сергій Петраускас.
“Після п’яти днів перебування в аеропорту, я виконував бойові задачі, виходячи в розвідку під Фабричним, під Новосвітлівкою, Катеринівкою, Красним (…) Під час розвідки ми брали в полон переважно російських строковиків або офіцерів. Найгарячіші події почалися 24 серпня 2014 року, коли путінська Росія надіслала в Україну перший так званий “гуманітарний конвой”, – говорив він.
У липні 2017 року підписав контракт з командуванням 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців.
У грудні минулого року військовослужбовцю виповнилося 43 роки. Без сина, чоловіка і батька залишилися мати, дружина, дві доньки і син, додали у відомстві.
