Не так давно у американському журналі National Interest, який не приховує свою прихильність до Путіна, вийшла стаття авторства самого президента Росії, присвячена 75-річчю від дня перемоги над нацизмом. Головна ідея статті звучить приблизно так: поки весь світ прагне війну забути, Путін хоче її пам'ятати.
Велика війна неминуча, вона, ймовірно, може незабаром початися. Це - та червона лінія, яка проходить крізь всі статті Путіна. І він не натякає, а прямо каже наступне:
«Змінюється все: від глобальної розстановки сил і впливу до соціальних, економічних і технологічних основ життя суспільств, держав, цілих континентів. У минулі епохи зрушення такого масштабу практично ніколи не обходилися без великих військових конфліктів, без силової сутички за вибудовування нової глобальної ієрархії».
Путін звертається до пучуттів гордості за велику перемогу, але завжди замовчує нелицеприємні факти співпраці СРСР з Німеччиною, факти фінансування громадянської війни в Іспанії, та несчисленні радянські гетто і табори для десидентів. І зараз, через 75 років, лідер РФ все продовжує вторити про подвиг радянського народу, не бачачи за цим позначенням долі представників окремих націй: українців, євреїв, білорусів, грузинів, казахів, азербайджанців та багатьох інших.
Але, не будемо забувати про те, що всі великі країни того часу так і не відкрили свої архіви і не розповіли всієї правди про те, що трапилося. Ніхто так і не бачив закриті архіви Нюрнберзького трибуналу, не читав повне листування лідерів Європи та Азії з Гітлером, не бачив в підручниках історії спогади про те, як Москва провела безуспішно, але в той же час нещадно три військові кампанії в Фінляндії, і як весь світ залишив фінів напризволяще.
Як пише
Александр Демченко, журналіст
Lb.ua:
"Мені б хотілося, щоб європейські, в тому числі російські школярі, могли прочитати про те, як Сталін укладав з Японією договір про ненапад, який відкрив для мілітаризованого Токіо двері в Південно-Східну Азію. Як той же Сталін говорив японському міністру: «Ви - азіат і я - азіат». Що те ж саме через десятиліття в своїй статті фактично повторить сам Путін: «Росія завжди відчувала себе євразійською країною. Ми ніколи не забували про те, що основна частина російської території знаходиться в Азії ». І мені дуже б хотілося, щоб росіяни почули про те, як військовополонені, повертаючись на батьківщину, потрапляли в радянські табори ... Ось тоді б можна було говорити про право того чи іншого народу на мораліте.
Однак не треба себе тішити ілюзіями. Коли в Європі праві сили, частиною підтримувані РФ, набирали популярність, я їздив по багатьом місцям, особливо по Берліну і його околицях. Потім були й інші столиці. Через деякий час прийшло усвідомлення того, в чому схожі путінська Росія і права Європа. Там звучить один і той же аргумент: «Діди воювали».
Ні німці, ні французи, ні умовно італійці, які підтримують праві погляди, ні росіяни не забули про війну. У них загинули батьки, діди, брати, діти. І нехай частина з них виконувала злочинні накази, але всі вони для них - герої. У цьому полягає причина всієї цієї реваншистській ідеології. І Путін за визначенням - є частина цієї поведінкової моделі. У його розумінні він повинен повернути не тільки пам'ять про перемогу, а й більшу частину територіальних придбань, які були загублені після розвалу Радянського Союзу".
Звідси, говорить журналіст, й ідея Путіна зустрітися на п'ятьох: з лідерами США, Китаю, Франції і Британії. Зустрітися і заново домовитися про «мирний поділ» на умовні зони впливу. Для російського президента це - єдино можливе продовження Ялти, а значить, і єдина опція, що дозволяє Росії тимчасово приглушити (але не зупинити) агресивні дії.
Ось чому миру не буде, навіть якщо ці лідери погодяться на таку зустріч і її проведуть. І причина навіть не в московській політиці, а в тому, що на ній знову будуть присутні не всі гравці, а лише обрані - ті, яких вибрав Путін. Тому війна неминуча ...
