Медаль «Захиснику Вітчизни» Олександру особисто вручив президент України, під час зустрічі з представниками Ради резервістів Збройних Сил України, де крім нагородження восьми бійців, обговорювали зміни до законодавства, які стосуються військового резерву.
- Було приємно, що президент Зеленський виділив у своєму графіку час і особисто нагородив нас, потис руку і подякував за службу. Та для мене найбільша нагорода це те, що я повернувся живим. Адже в тому світі обстрілів, окопів і смертельної небезпеки нерідко життя висить на нитці. Починаєш вірити у ангелів-охоронців, - розповідає Олександр.
Як
повідомляє прес-служба заводу «Rosava», з 2007 року Олександр Архипенко працює складальником покришок у складальному цеху на дільниці ВВГШ.
У 2008 року підписав контракт із 72-ї ОМБр на Службу у військовому резерві. До цього у 1996/98 роках проходив військову службу у Національній гвардії України. Закінчив БНАУ за спеціальністю менеджер економіст. Крім цього, Олександр займався воєнно-прикладним багатоборством, є кандидатом у майстри спорту. Має власний рекорд по розборці/зборці автомату Калашникова - 22 секунди.
- У квітні 2014 року мені зателефонували з військкомату і я, згідно правил з`явився в частину. Спочатку збори тривали 10 днів, потім їх продовжили на 40, а далі був рік, який я провів на Сході нашої країни. Входили поступово, готувалися, - розповідає Олександр.
В АТО він був стрільцем у складі резервної групи з 12 чоловік.
- Спочатку нас відправили в Запорізьку область на кордон з Донеччиною, далі переміщалися по блокпостам до Волновахи аж до моменту, коли отримали наказ їхати на кордон з Росією. Це була операція «Кордон». Суть полягала в перекритті і контролі кордону, розділенні навпіл Донецької і Луганської областей. Все було успішно, аж до запровадження режиму тиші. В перший же день нас обстріляли. Обстріли з боку противника не припинялися майже ніколи. Також нашим завданням було супроводжувати колони в зонах прориву, де йшли бої. На той час було діючих три бригади швидкого реагування: 72-га, 79-та і 24-та. Одного разу поступила інформація про зафіксований рух біля Червонопартизанська. Перевірили і знищили щільним вогнем противника, який готував засідку. Після зачищення території знайшли багато зброї, російських документів, мін та боєприпасів.
У березні 2015-го Олександр повернувся в Білу Церкву і вийшов на роботу. Вдома на нього чекали дружина Наталія і 14-річний син Олег. Після повернення з фронту Олександр потрапив у резерв першої черги. Тож за потреби готовий упродовж 24 годин стати на захист країни.
Був обраний головою ради резервістів 72-ої бригади.
Декілька разів на рік їздить у Генштаб, проходить підготовку. Раніше був представлений до ордену «За мужність», який не може отримати вже 5 років. Через плутанину в ініціалах, а саме по батькові, його нагороду віддали іншому бійцю однофамільцю.
- Війна залишила в мені глибокий слід, навчила цінувати життя, змусила переосмислити своє відношення до сім’ї та відносин. А нагороди, в основному, для сина, щоб він бачив, яким має рости чоловік. Я для нього приклад, як і мій батько був для мене, - зазначає Олександр.
