7 квітня на засіданні виконавчого комітету був затверджений проєкт Програми розвитку автомобільного транспорту міста Біла Церква на 2021-2025 роки. На перший погляд, мета і очікувані результати – дуже благородні, проте сама Програма більше схожа на заяву про наміри. І якщо врахувати час, коли вона була винесена на розгляд, наміри цілком очевидні – намагання хоч якось компенсувати невдалу транспортну реформу. На носі вибори?
З початку каденції Геннадія Дикого заповзято взялися за розробку транспортної реформи, запрошували харківських спеціалістів, розповідали про загальне покращення, розробляли нові схеми руху тощо. В результаті – переділ ринку перевезень і неодноразове підвищення ціни на проїзд. Проблему вже давно потрібно було активно вирішувати, але взялися за неї тільки зараз, напередодні чергових виборів. Воно і зрозуміло, потрібно ж буде звітувати про «успіхи».
Адже невдач вистачає – вони, до речі, зазначені в самому тексті Програми, в аналізі стану пасажирських перевезень. Серед них – недостатня кількість автобусів великої місткості Євро-5, Євро-6; транспорту, пристосованого для перевезення пасажирів із обмеженими фізичними можливостями; відсутність електробусів, недосконалість системи безготівкової оплати проїзду (нагадаємо, наразі валідаторами облаштовані виключно тролейбуси) тощо. І при цьому зазначається, що протягом 2016-2020 років виконавчим комітетом проводилася цілеспрямована робота з удосконалення транспортного обслуговування в місті, що стимулювало приватних перевізників до оновлення парку автобусів. Усі досягнення ретельно перераховані, а от про те, що протягом цього часу виконавчий комітет так і не знайшов можливості розвивати комунальний автотранспорт – ні слова… Інші міста закуповували автобуси і тролейбуси десятками, а на нашому рахунку аж один «рогатий».
Тим не менше, згідно із Програмою, окрім «заїждженого» підвищення рівня якості надання послуг з перевезення пасажирів автомобільним транспортом загального користування, передбачається придбання автобусів для КП БМР «Тролейбусне управління». На це кожного року, починаючи з 2021-го, орієнтовно заплановано витрачати близько 7 млн грн. Це, типу, на три одиниці? Ми поцікавилися – один новий «Атаман» коштує близько 2 млн грн. То це крапля в морі… чи знову будемо проводити «цілеспрямовану роботу» з приватними перевізниками?
Серед завдань Програми, зокрема (та невже, не пройшло і п’ять років!) запровадження системи безготівкової оплати проїзду (на 2021 і 2022 роки по 250 тис. грн), а ще створення єдиного диспетчерського центру керування громадським транспортом (на 2021 рік заплановано 300 тис. грн) і впровадження інтелектуальних систем керування дорожнім рухом і рухом громадського транспорту тощо.
Отже, резюмуючи, 7 млн грн на рік на закупівлю автобусів – дуже мало, навіть попри надії залучити кошти із інших джерел, не заборонених законодавством України. Адже такими темпами реформування комунальне підприємство швидше зникне, ніж стане прибутковим. Але це привід говорити, мовляв, ми активно розвиваємо комунальний транспорт – виборці потребують досягнень і обіцянок.
Проте так хочеться вірити, що Програма буде таки реалізована і дозволить вирішити найважливіше проблемне питання (зазначене в самому тексті документу) – популяризація серед населення користування громадським транспортом. Адже людей може привабити лише якість послуги у співвідношенні з адекватною ціною на неї. Але можливо це за існуючої влади, яка протягом останніх років примудрилася в декілька етапів провалити транспортну реформу – питання риторичне.
Лада Завіруха, кореспондент «Тиждень»
