Біла Церква пам'ятатиме - історія про загиблого Героя Юрія Шкабуру,який загинув у бою на Харківщині

Юрій Шкабура говорив, що його янгол-охоронець завжди поряд, а тому, щоб там не було, він обов’язково виживе… Тому вірили до останнього… Вірили та чекали від нього звістки, чекали майже сім місяців…Але дива не сталося. 

Ніхто не полишав надії, що відважний "кіборг", захисник Донецького аеропорту на псевдо "Сталкер" зовсім скоро дасть про себе знати… Але у перші дні листопада стало відомо, що 13 квітня 2022 року Юрій Васильович Шкабура героїчно загинув у бою з рашистськими загарбниками в районі населеного пункту Борове Харківської області… І вже зовсім скоро повернувся додому на вічний спочинок у Білу Церкву. 

Народився Герой 18 серпня 1973 року в місті Біла Церква. До 8-го класу Юрій навчався у Білоцерківській загальноосвітній школі №18, а вже свідоцтво про закінчення базової середньої освіти отримав у Білоцерківській загальноосвітній школі №14 (нині Ліцей Перша Білоцерківська гімназія). 

Маючи намір отримати робітничу професію разом із атестатом про повну загальну середню освіту, Юрій вступив до Білоцерківського професійно-технічного училища №6, де протягом трьох років опановував надзвичайно необхідну на будівництві професію газоелетрозварювальника. 

Потім пройшов школу мужності, витримки та відваги у повітряно-десантних військах. Створив сім’ю. 

А потім наступив 2014 рік… 

Революція Гідності застала Юрія Васильовича на заробітках у росії. Але дізнавшись про події, повернувся додому. 

Уже на початку березня 2014 року добровольцем, до складу 72-ої ОМБр був мобілізований молодший брат дружини Наталії, Микола. До війська рвався і Юрій, він постійно ходив до військкомату з надією, що його також мобілізують і направлять в повітряно – десантні війська. 

Вже 23 серпня 2014 року Юрій Шкабура отримав бажану повістку і вже 23-ті роковини від Дня проголошення Акту про державну Незалежність України відзначав у складі Збройних Сил України. Потрапив до новоствореного 90-го батальйону 81-ої окремої десантно-штурмової бригади, яка обороняла Донецький аеропорт. 

Навколо ДАПу запеклі бойові дії тривали безперестанно, але особливо важко стало після Різдвяних свят 2015 року. Уже в той час оборонців ДАПу, за мужність і відвагу, за стійкість і незламну волю назвали "кіборгами". "Кіборгом" став і сержант Юрій Шкабура. 15 січня 2015 року, у ході чергової ротації, із боєм, під шквальним ворожим вогнем, разом із побратимами 90-го батальйону він прорвався у новий термінал Донецького аеропорту та потрапив у справжнє пекло.

Йому довелося стати одним із останніх "кіборгів"… Спочатку російські бойовики їх обстрілювали з усіх видів зброї… Їх поливали з установок залпового вогню "Град", безперестанку били по терміналу з мінометів, стріляли з танків, а потім почали труїти газами. "Кіборги" трималися… Переконавшись що зламати опір захисників ДАПу не вийде, російські бойовики вирішили їх підірвати… Попросили перемир’я, щоб нібито винести своїх убитих і поранених, а самі заносили вибухівку.

Перший потужний вибух пролунає 19 січня 2015 року, але великих втрат не буде, лише постраждають укриття, перегородки, будуть травмовані побратими, але всі залишаться живими. А потім буде другий вибух, уже наступного дня 20 січня 2015 року о 14.56… Той другий вибух, ще більш потужний стане фатальним, він забере життя багатьох, а Юрій Васильович чудом залишиться живим…Він вибереться з-під завалів, і не дивлячись на розтрощену ногу, важку контузію, буде допомагати вибиратися своїм побратимам, які залишилися живими. А потім, ті, хто ще тримався на ногах, міг пересуватися, вирішили виходити з аеропорту та пробиратися до своїх. Мали надію, що важкопоранених забере МТЛБ.

Вони пішли під прикриттям туману, який сірою пилиною покрив собою землю… Йти було важко, Юрій відстав від групи.

Герой згадував:
Почалися галюцинації. Блукав у тилу ворога більше десяти годин, урешті в чумному стані вийшов на околицю Донецька. Перед очима залізничний вокзал. Я подумав тоді, що зараз сяду в потяг і майну додому, до сім’ї, та… гул машин, оглушили, привезли до Мотороли. Били, знущалися, приставляли до стіни та розстрілювали, хизуючись звірствами своїми, щоразу оновлюючи їх в Інтернеті...

Саме з відео в Інтернеті, про те, що сталося з її чоловіком, дізналася Наталія Леонідівна Шкабура. Але головне – живий… Вона зверталася куди тільки було можна, шукаючи можливості звільнити чоловіка з полону, просила, щоб включити у списки на обмін. Цілий місць безсонних ночей і хвилювання за долю Юрія. Нарешті 22 лютого 2015 року радник голови СБУ Маркіян Лубківський оприлюднив списки 139 українців, яких під Луганськом звільнили із полону. У списку було прізвище і Юрія Шкабури…

Він повернувся додому, живий, але важкохворий… Далі будуть довгі місяці виснажливого лікування, реабілітації. Йому потрібно було лікувати не лише тіло, але й душу. Юрій Васильович отримав групу інвалідності, жив від шпиталю до шпиталю, потрібно було повертатися до мирного життя…Проте весь час прокручував у голові події, які довелося пережити… Ділився своїми спогадами зі школярами, студентами. Про події січня 2015 року, про свою участь в обороні ДАПу розповів у документальному фільмі "Воїни духу". Також поділився своїми спогадами із знімальною групою ТРК "ПЕРШИЙ ЗАХІДНИЙ", яка приїхала до Білої Церкви, працюючи над фільмом про Героя України Ігоря Зінича "Останній медик терміналу"... То, мабуть, були його останні спогади на телевізійну камеру...

Юрій Васильович надзвичайно радів народженню онука. Маленький хлопчик дуже схожий, як на тата, так і на дідуся… Дуже хотілося, щоб життя налагоджувалося. Щоб усі його рідні були здоровими та щасливими… І він навіть думки не допускав, що доведеться знову одягати військовий однострій та брати до рук зброю… 

А 24 лютого 2022 року українці прокинулися під звуки вибухів, які лунали вже по всій Україні, і в його рідній Білій Церкві. Почалася повномасштабна агресія російської федерації на всю територію України, яку рашисти назвали спецоперацією, але це вже була повномасштабна російсько-українська війна. 

Уже наступного дня, разом із Миколою, Юрій Васильович пішов до військкомату. Молодшого брата дружини відразу мобілізували до 30-ої окремої механізованої бригади, його рідна 72-га ОМБр вже була повністю укомплектована. Юрія Васильовича як інваліда війни відправили додому. Але ж хіба він міг усидіти вдома? Палке серце "кіборга" знову рвалося до бою. Тому Юрій відразу записався до Білоцерківського загону територіальної оборони та вечорами виходив на патрулювання міста. Час від часу все рівно навідувався у військкомат із надією на мобілізацію. Дружина Наталія відмовляла, говорила, що він має залишатися в Білій Церкві, що і тут його знання та досвід можуть знадобитися. У ті дні бої тривали навколо Києва, рашисти могли прорватися і до Білої Церкви. А у відповідь від свого Юрія чула: "Я маю бути саме там, щоб рашисти не прийшли сюди". І таки свого домігся.

Сержант Шкабура Юрій Васильович був мобілізований до військової частини А 4100, став командиром першого відділення п’ятої групи спеціального призначення. Спочатку виконував бойові завдання на рідній Київщині, а коли російські окупанти від нашої столиці відступили, був направлений на Харківський напрямок.

Україна та весь світ був уражений тими звірствами, які чинили та продовжують чинити рашисти на території України. Зруйновані міста та селища, тисячі вбитих і покалічених військових і мирних громадян України. Потрібно будь що зупинити загарбників і наші Герої, не шкодуючи свого здоров’я та життя, захищають Україну від оскаженілого ворога. 

Для Наталії Леонідівни знову почалися важкі та безсонні ночі, хвилювання за чоловіка, за брата і за сина Влада, який також був направлений для виконання особливого завдання в зону бойових дій… Короткі телефонні дзвінки, де рідні люди запевняли, що в них все добре, щоб не переживала… Але як тут не переживати, коли таке діялося в Україні… А 13 квітня 2022 року зв’язок із чоловіком перервався… Почалися довгі дні пошуків. Наталія звернулася з проханням про допомогу до всіх, кого знала… Шукала через соціальні мережі, надіялася на допомогу СБУ…Вірила, що її Юрій живий, можливо, потрапив у полон чи важко поранений.. Він говорив, що його янгол-охоронець завжди поряд, тому з ним нічого не може трапитися… 

Але правду кажуть, що біда не приходить одна… 28 травня 2022 року під час ракетного удару, загинув її молодший брат Микола Нечипоренко, її "Смайлик". Ледь вистачило сил прийняти цю важку звістку… Але надзвичайно було шкода, що так рано обірвалося його життя, що такою короткою виявилася життєва стежина… У нього було ще багато планів, мав намір створити нарешті сім'ю, поступив навчатися до Білоцерківського національного аграрного університету. Коля був надзвичайно веселою, дружелюбною, позитивною людиною. На прощання прийшло дуже багато його друзів, побратимів, важко було повірити, у те, що їх "Смайлика" більше немає на цьому світі, його всі дуже любили. Вічний спочинок Микола знайшов на Алеї Слави кладовища "Сухий Яр", куди вже протоптала стежинку його сестричка Наталія…

Їй дуже хотілося, щоб Юрій знайшовся. Це було так не справедливо, що доля забрала життя і брата, і чоловіка. Тому Наталія Леонідівна, всі родичі, друзі вірили, що Юрій повинен нарешті дати про себе знати, відганяла думки про найгірше…

Наталія Леонідівна щиро вдячна всім, хто підтримував її у ці важкі для неї дні, місяці… Дуже вдячна за підтримку та допомогу побратиму чоловіка по 90-му окремому повітряно-десантному батальйону Сергію ("Душману") Кузьміну. Дуже важливо не залишатися наодинці зі своєю бідою... 

А в перші дні листопада в соціальній мережі Фейсбук з’явилася трагічна новина, що на Харківщині знайшли ще одну братську могилу, і в ній можуть бути останки воїнів із Білої Церкви, які вважаються такими, що зникли без вісти. Не хотілося думати, що це дійсно так… Але Наталії Леонідівні зателефонували та запросили до Харкова на впізнання. 

Те, що там побачила, уже не забуде ніколи… Не все можна зараз розповідати, тому що війна все ще йде, як кажуть, "не на часі"… Але Наталія пройшла це страшне випробування долі та сьогодні вже можна точно сказати, що серед понівечених війною тіл наших захисників, військовослужбовців Збройних Сил України, яких дістали з братської могили в районі населеного пункту Борове, Харківської області вона впізнала свого чоловіка, свого Юрія Васильовича Шкабуру, свого "Сталкера"… Хоча, щоб переконатися остаточно, попросила ще зробити експертизу ДНК… 

Їм уже офіційно повідомили, що 13 квітня 2022 року, орієнтовно о 20.00 сержант Шкабура Юрій Васильович командир І відділення 5 групи спеціального призначення військової частини А 4100, у складі свого підрозділу виконував бойове завдання, а саме, здійснювали прорив оточення в напрямку населеного пункту Підлиман. У районі населеного пункту село Борове Харківської області потрапили в засідку та вступили у бій із окупаційними військами рф, який тривав 20 хвилин. Унаслідок  чого втратили автомобільну техніку та малими групами виходили з оточення. У подальшому на зв’язок Юрій Шкабура не виходив. Був визнаний зниклим безвісти… 

А виявилося, що того ж 13 квітня 2022 року, сержант, командир І відділення 5 групи спеціального призначення військової частини А 4100 Юрій Шкабура загинув унаслідок кульових поранень несумісних із життям, і разом із побратимами був похований у братській могилі в тому ж селі Борове на Харківщині…

Тепер сержант Юрій Шкабура і ще троє його побратимів-земляків, які того дня загинули разом із ним та були впізнані родичами: Андрій Полусмак ("Афган"), Андрій Зінченко ("Пожарнік"), Павло Суханов ("Мєхан") повертаються до Білої Церкви. І ми маємо з усіма військовими почестями провести Героїв на вічний спочинок, віддати останню шану, як вони того заслуговують. Прощання має відбутися на центральній площі міста, має бути оголошений загальноміський траур, та приспущені прапори… Так має бути!  Україна прощається із справжніми Героями України… 

Юрій Васильович був похований на Алеї Слави кладовища Сухий Яр, де спочиває і їх "Смайлик" Коля Нечипоренко. Вони знову разом... 

ТРК Крокус висловлює співчуття рідним і близьким Героя. Слава та Вічна Пам'ять

Маємо знати, пам’ятати та цінувати, якою дорогою ціною виборюється право України на існування….

Матеріали взято з інформаційного порталу "Моя Київщина" 

Читайте також: У Дуди запевнили, що справа з ракетою не вплинула на відносини з Україною 

Підписуйтеся на телеканал Крокус у Facebook, Telegram та Instagram - оперативно та лаконічно про найважливіше. Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube!
Новини партнерів
  • У Білій Церкві на 14 років засудили молодика, який став "смотрящим" у СІЗО
    Детальніше...
  • Викрав ровер та здав до ломбарду: у Білій Церкві затримали крадія
    Детальніше...
  • Хотів надати РФ дані про українських силовиків: СБУ затримали зрадника на виїзді з України
    Детальніше...
Новини партнерів
Важливе