Найбільша техногенна катастрофа в історії людства — розвиток подій та яке значення ЧАЕС відіграла в російських планах захоплення Києва

37 років тому, 26 квітня 1986 року, на території України сталася найбільша техногенна катастрофа в історії людства — аварія на Чорнобильській АЕС. На початку 2022 року росія використала територію Чорнобильскої зони відчуження і самої ЧАЕС у спробі швидко перекинути свої війська в Україну для штурму Києва.

Чорнобильска атомна електростанція остаточно перестала генерувати енергію понад два десятиліття тому: у 2000-му році зупинив роботу її останній енергоблок №3. Утім, остаточне виведення ЧАЕС з експлуатації має тривати щонайменше до 2065 року (включно з консервацією, а потім і демонтажем реакторних установок). Саме тому на станції досі працює і дбає про її безпеку чимала кількість персоналу, які 24 лютого 2022 року опинилися у заручниках російської армії.

Росіяни захопили ЧАЕС у першу ж добу повномасштабного вторгення. Перетнувши кордон з Білоруссю, цим шляхом на Київ рухалися найбільш боєздатні та модернізовані частини армії РФ. Угрупованню з тактичним знаком V відводилася вирішальна роль у захопленні Києва: ці окупаційні війська мали наступати на столицю України вздовж правого берега Дніпра, захопити Чорнобильську АЕС, а потім просунутися південніше і перерізати Житомирську трасу (автошлях міжнародного значення М06 Київ — Чоп) та вийти до Фастова. Одночасно росія сподівалася швидко захопити та взяти під контроль інші працюючі АЕС України, зокрема Запорізьку та Південноукраїнську.

І хоча план окупантів здебільшого провалився, від самого початку вторгнення і до 31 березня 2022 року війська рф утримували ЧАЕС, зробивши тут одну зі своїх баз на півночі України. "Головний їхній штаб знаходився на території ЧАЕС. Там було близько 50 одиниць техніки, та близько тисячі солдатів охороняли всередині Чорнобильську АЕС", — розповідав згодом Євген Крамаренко, голова Державного агентства України з управління зоною відчуження. Крім того, за його словами, загарбники влаштували комендатуру в місті Чорнобиль, де перебувало до 500 військових.

Понад три тижні окупанти не дозволяли провести ротацію персоналу на ЧАЕС, який має змінюватися щодоби. Лише 20 березня зі станції вперше вдалося вивезти 64 осіб: змінний персонал ЧАЕС, службовців Нацгвардії України (вісьмох жінок та одного онкохворого), одну працівницю ДСНС, а також чотирьох «сталкерів». На заміну їм відправили 46 добровольців з-поміж працівників станції. Однак ще до цього, 14 березня, персонал ЧАЕС перестав проводити ремонт та технічне обслуговування обладнання — через фізичну та психологічну втому і безперервну роботу протягом майже трьох тижнів.

Працівник ЧАЕС Юрій Добрицький згодом пояснював, що на станції могло бути в десятки більше людей, якби окупанти почали вторгнення вдень, а не вночі. “Дуже пощастило, що це була нічна зміна, вночі тут персоналу мінімум — близько 56 осіб, не враховуючи військових, які охороняють станцію. Якщо б це сталося вдень — можете собі уявити, це дві електрички по 12 вагонів, у кожному по 100 посадочних місць — всі ці люди були б тут”. 

За час окупації ЧАЕС через злочинну блокаду та дії росіян на станції трапилося чимало ситуацій, які критично загрожували її безпеці:
- на об'єкті Укриття вийшли з ладу кілька датчиків контролю нейтронного потоку, потужності дози гамма-випромінювання та радіаційного забруднення повітря, 
- у МАГАТЕ повідомляли про втрату зв’язку із системами контролю на ЧАЕС,
- на деякий ЧАЕС було повністю знеструмлено, що створювало загрозу викиду радіоактивних речовин зі сховища ядерних відходів,
- майже відразу після вторгнення окупаційних військ у зону відчуження там підвищився рівень радіаційного забруднення, оскільки їхня техніка підняла радіоактивний пил,
- окупанти транспортували та зберігали значну кількість боєприпасів у безпосередній близькості від ЧАЕС.

31 березня російські війська залишили ЧАЕС, забравши в полон майже 170 осіб — зокрема українських нацгвардійців, які охороняли станцію. Крім того, змусивши працівників Чорнобильскої АЕС підписати документ про відсутність будь-яких претензій, вони розграбували ЧАЕС. Російські мародери вивозили зі станції навіть чайники та кавоварки, а з готелю в самому Чорнобилі окупанти вкрали сервізи, вилки, ложки і тарілки, розповів Євген Крамаренко, голова Державного агентства України з управління зоною відчуження. За його словами, при відході росіян з окупованої частини Київської області через Чорнобиль пройшло близько 10 тис. одиниць російської техніки.

За час перебування в зоні ЧАЕС російські військові “відзначилися” також максимально безвідповідальною і самовбивчою поведінкою. Працівники ЧАЕС розповіли агентству Reuters, що росіяни проїхали на своїй техніці Рудим лісом, «піднявши хмари радіоактивного пилу», без будь-якого радіаційного захисту. Один зі спеціалістів станції назвав це «самогубством» і заявив, що цей пил міг спричинити внутрішнє опромінення. «Коли їх запитали, чи знають вони про катастрофу 1986 року, про вибух четвертого енергоблоку, вони й гадки не мали. Вони гадки не мали, на якому об'єкті перебувають», — сказав співрозмовник Reuters про своє спілкування з деякими військовими рф .

Пізніше стало відомо, що в білоруський Гомель на лікування привезли кілька партій окупантів, які отримали високі дози опромінення на ЧАЕС. Також підтвердилися повідомлення про те, що російські військовослужбовці рили окопи в Рудому лісі, найзабрудненішому в усій Зоні відчуження. Інформацію «про фортифікаційні споруди — окопи, які рашисти будували прямо в Рудому лісі» підтвердили зокрема в компанії Енергоатом.

Перша серйозна аварія на ЧАЕС сталася ще в 1982 році

Хоча невеликі аварії й нещасні випадки траплялися протягом практично всього періоду будівництва ЧАЕС, перша серйозна локальна аварія на атомній електростанції сталася в 1982 році — за чотири роки до Чорнобильскої катастрофи. 14 вересня 1982-го внаслідок аварії на першому енергоблоці ЧАЕС радіоактивне паливо випало у графітову кладку.

У доповіді голова КДБ УРСР Степан Муха писав:

14 вересня в необслуговуваних приміщеннях газового контуру і дренажних систем сталося підвищення рівня гамма-випромінювань до 1000 мікрорентгенів на секунду, що перевищило допустиму межу в 100 разів. Крім того, внаслідок викиду радіоактивної пари через вентиляційну трубу під час дощу сталося локальне радіаційне забруднення території на майданчику радіусом близько 250 метрів.

Забруднені ділянки промили водою, засипали ґрунтом і листям, після чого, відповідно до твердження Мухи, радіаційний фон знизився до норми.
«УКДБ здійснюються заходи щодо недопущення розповсюдження панічних, провокаційних чуток і інших негативних проявів у зв’язку з цією подією. КДБ СРСР повідомлено», — йшлося в повідомленні радянської спецслужби.

Катастрофа на ЧАЕС спровокувала в 400 разів потужніший викид радіоактивних речовин, аніж бомбардування Хіросіми. 

Вибух четвертого енергоблоку ЧАЕС — найбільша техногенна аварія в історії людства. Це одна з лише двох ядерних аварій, які отримали максимальний сьомий ступінь тяжкості за Міжнародною шкалою ядерних подій (другою є катастрофа на АЕС Фукусіма в Японії в 2011 році, яку спричинили землетрус і цунамі). 

Причиною аварії на ЧАЕС став погано спланований експеримент та проект недосконалості станції. 25 квітня 1986 року на Чорнобильській АЕС мали експериментально зупинити четвертий енергоблок, щоб вивчити можливості використання інерції турбогенератора станції в разі втрати електроживлення. Попри те, що технічні обставини не відповідали плану випробування, його не скасували.

Експеримент, який розпочали близько 01:23 ночі 26 квітня, перетворився на трагедію: внаслідок двох теплових вибухів 4-й реактор було повністю зруйновано. Це був “наймолодший” і найсучасніший реактор ЧАЕС: його запустили лише в 1984 році.

За деякими підрахунками, внаслідок катастрофи в атмосферу потрапило в 400 разів більше радіоактивних речовин, ніж після вибуху атомної бомби Малюк в японському місті Хіросіма. А в порівнянні з катастрофою на АЕС Фукусіма в 2011 році, після трагедії в Чорнобилі в повітря було викинуто у 10 разів більше радіоактивних частинок: 5,300 петабеккерелів проти 520 петабеккерелів (беккерель — одиниця виміру активності радіоактивного джерела). Якщо брати за основу іншу одиницю виміру радіоактивності, радіаційні наслідки аварії на ЧАЕС можна оцінити між 50 і 200 мільйонами кюрі. 

Повністю дезактивувати Чорнобильську зону після катастрофи 1986 року неможливо:  серед викидів, спричинених аварією, є елемент плутоній-239, період напіврозпаду якого становить 24 110 років. Крім цього, продукт напіврозпаду плутонію — америцій-241 — сам проходить період напіврозпаду протягом 432 років.

СРСР визнав катастрофу лише 28 квітня, а першою на Заході про неї дізналася Швеція. 

Працівники шведської атомної електростанції Форсмарк першими у світі, окрім радянських функціонерів, дізналися про трагедію в Чорнобилі. Ця АЕС розташована від ЧАЕС на відстані приблизно в 1100 кілометрів. Вранці 28 квітня, через два дні після вибуху на ЧАЕС, на станції Форсмарк прозвучали сирени: прилади виявлення радіації зафіксували у повітрі радіоактивні частинки, однак спочатку шведи не розуміли, що було їх джерелом.

Після цього працівники Форсмарка провели детальний аналіз і з’ясували, що вітер приніс небезпечні частинки з СРСР.

Ось що розповів Клас-Йоран Рунермарк, який у ті роки працював диспетчером на шведській АЕС:

Завдяки ранньому виявленню ми змогли поінформувати шведську владу, яка пізніше повідомила світу про радіоактивний викид, що стався після катастрофи в Радянському Союзі.

Влада СССР сповістила жителів Союзу про катастрофу лише ввечері 28 квітня — ймовірно, про це намагалися б промовчати довше, якби не шведи. Та й зрозуміти масштаб катастрофи з офіційного повідомлення було неможливо. “На Чорнобильській атомній електростанції сталася аварія. Пошкоджено один з атомних реакторів. Вживаються заходи щодо ліквідації наслідків аварії. Постраждалим надається допомога. Створено урядову комісію”, — таке оголошення почули телеглядачі головної в СРСР програми новин Время о 21:00 28 квітня.

Тим часом шведські журналісти, які працювали в Києві, одними з перших після трагедії намагалися отримати інформацію про вибух, однак їм перешкодили співробітники КДБ.
«У м. Києві перебувають 16 іноземних. кореспондентів. Відвернено спроби кореспондентів з Англії, Франції та Швеції зібрати тенденційну інформацію на залізничному вокзалі м. Києва», — йдеться в документах радянських спецслужб.

Про шведських журналісток, які намагалися дізнатися правду про катастрофу, також розповідала відома білоруська письменниця і лауреатка Нобелівської премії з літератури Світлана Алексієвич. «Мені зателефонувала моя подруга, журналістка зі Швеції, і розповіла про аварію. Я ж, як нормальна радянська людина того часу, сказала: „Ну, може бути… Наші радіостанції мовчать — думаю, ви перебільшуєте“. Потім, не раз зустрічаючись з нею, ми згадували, як повільно ми, і я зокрема, звільнялися з-під „наркозу“ ідеї, віри в комунізм», — згадувала вона в одному з інтерв'ю. 

8 липня 1986 року п’ятий відділ Шостого управління КДБ СРСР (відповідало за економічну контррозвідку і промислову безпеку) видав секретний документ під назвою" Перелік відомостей, що підлягають засекречуванню з питань, пов’язаних з аварією на блоці № 4 Чорнобильської АЕС (ЧАЕС)." 

‍Першим же пунктом було наказано засекретити «відомості, що розкривають справжні причини аварії на блоці № 4 ЧАЕС». 

Відповідно до цього документу, від громадян приховали: 
• зведені відомості про радіаційну обстановку, зокрема в Зоні відчуження (тоді називалася 30-кілометровою зоною); 
• повні відомості про характер руйнувань та обсяги пошкоджень обладнання і систем енергоблоку АЕС; 
• відомості про суміш, викинуту під час аварії; 
• інформацію про масштаби ліквідації наслідків аварії; 
• відомості про нові ефективні засоби і методи дезактивації;
• дані про захворюваність людей на променеву хворобу; 
• відомості про радіоактивне забруднення природних середовищ, харчових продуктів і кормів; 
• інформацію про масові отруєння та епідемічні захворювання, пов’язані з катастрофою тощо.

Радіаційний фон станом на 9−10 травня в Києві становив від 500 до 1050 мікрорентгенів на годину, а в приміщеннях — до 100 мікрорентгенів на годину, тоді як на пресконференції в москві заявляли про показники в 3−6 разів нижчі. Нормою є показники до 30 мікрорентгенів на годину.

Водночас київські лікарі за наказом Міністерства охорони здоров’я УРСР ставили хибні діагнози хворим на променеву хворобу (зокрема „вегето-судинна дистонія“).

80 тис. уболівальників на Олімпійському, школярі на параді в центрі Києва: злочини радянської дезінформації. 

Приховуючи правду про катастрофу на ЧАЕС, в перші дні і тижні після неї радянська влада не лише не стала скасовувати масові заходи, але й ретельно дбала про те, щоб їх проведення зберегло ілюзію “нормальності” життя в Києві та інших близьких до станції районах.

Ось лише кілька прикладів масових подій у Києві, учасників яких не попередили про ризики після вибуху на Чорнобильскій станції.

Першотравнева демонстрація за участі школярів. За словами першого президента України Леоніда Кравчука (на момент аварії — член відділу агітації і пропаганди ЦК КПУ), розпорядження про проведення першотравневої демонстрації в Києві відразу після вибуху на ЧАЕС надійшло від генерального секретаря ЦК КПРС Михайла Горбачова. Заради свята, зведеного в культ у Радянському Союзу, на центральні вулиці Києва тоді вивели навіть школярів — згодом на їхніх костюмах зафіксували високий радіаційний фон. «На період підготовки демонстрації 1 травня учням шкіл видали тренувальні костюми, в яких вони репетирували програму 27, 28, 29 квітня.
 З 5 до 8 травня ці костюми здали в школи. Одяг має досить високий рівень фону. Школи мають намір здати костюми до Палацу піонерів. Необхідна дезактивація», — йдеться в довідці 6 відділу УКДБ у Києві та Київській області про оперативну ситуацію в столиці України і в місцях розміщення евакуйованих осіб 8 травня 1986 р.

Футбольний матч на найбільшому стадіоні Києва. 27 квітня на Республіканському стадіоні (нині НСК «Олімпійський») відбувся матч чемпіонату СРСР з футболу між командами київського Динамо і московського Спартака. “Трибуни просто неба були вщент заповнені, тут зібралося понад 80 тисяч уболівальників”, — розповідала головний редактор видавництва ВАРТО Олена Насирова.

За її словами, Валентин Покровський, який займався в Україні добором гравців для Спартака, у своїх спогадах пише, що йому було заборонено ділитися з московськими гравцями чутками про вибух. Тому він не знав, що відповісти на “незручні” запитання футболістів: «Чому на вулицях обмаль людей?» або «Навіщо такої теплої пори потрібно закривати вночі кватирки в готельних номерах?»

Туристичні екскурсії для іноземців. Усього через три дні після вибуху на ЧАЕС туристів зі Сполучених Штатів, які перебували в Києві, відправили на екскурсію (у розсекречених документах КДБ не вказано її маршрут). Американці хотіли достроково залишити Київ на тлі чуток про аварію на ЧАЕС, однак агенти КДБ не дали їм цього зробити, щоб запобігти паніці. «Туристи групи СШA (31 особа), які мешкають у готелі Русь, вранці 29.04.86 р. намагалися придбати авіаквитки в Ленінград для дострокового виїзду з м. Києва, чинили тиск на адміністрацію готелю. Обстановку нормалізовано, група виїхала на екскурсію», — зазначено в записці радянських спецслужб.

Участь у ліквідації наслідків аварії брали до 600 тис. осіб. 

Таку цифру наводить Український інститут національної пам’яті. У ліквідаційних роботах брали участь військові хімічних, авіаційних, інженерних, прикордонних підрозділів, медичні частини Міністерства оборони СРСР, Цивільної оборони та МВС СРСР. Влітку 1986 року до ліквідації наслідків залучили також військових запасу та вільнонайманих.

Першими ж на ліквідаційні роботи по тривозі прибули караули воєнізованих пожежних частин з охорони ЧАЕС (2-га частина під
під командуванням лейтенанта Володимира Правика) та міста Прип'ять (6-та частини під командуванням лейтенанта Віктора Кібенка). Загалом участь у гасінні пожежі в перші години після вибуху брали участь близько сорока пожежників. Намагаючись загасити вогонь на даху станції та довкола будівлі, вони працювали без необхідного додаткового захисного обладнання. Рятувальників не попередили про небезпеку радіоактивного диму і уламків, тож через надвеликі дозі опромінення більшість з них невдовзі померли від гострої променевої хвороби та радіаційних опіків. Володимир Правика не стало вже 11 травня.

Основні осередки вогню після катастрофи на ЧАЕС гасили до 5:00 ранку 26 квітня, тоді як всередині 4-го енергоблоку його вдалося загасити тільки 10 травня 1986 року, коли більша частина графіту згоріла.


Лише кілька років тому, у червні 2019-го, звання Героя України було присвоєно Олексію Ананенку, Валерію Беспалову та Борису Баранову (посмертно) — трьом легендарним добровольцям, які через кілька днів після вибуху спустилися у басейн-барботер під 4-м реактором, щоб спустошити його. Це було потрібно, щоб уникнути нової катастрофи: майже 200 тонн розплавленого ядерного матеріалу зі зруйнованого реактора пропалювали бетонну плиту, під якою в спеціальному басейні накопичувалася вода (її використовували зокрема і для гасіння пожежі в перші дні після аварії). Якби розплавлене паливо дісталося води, міг статися повторний вибух. Тож троє спеціалістів вирушили через затоплені камери четвертого реактора, щоб знайти два запірних клапани і спустити воду.

Евакуацію з Прип’яті розпочали лише через півтори доби після катастрофи

Перше офіційне місцеве повідомлення про аварію на Чорнобильській АЕС зʼявилося лише через 36 годин. Опівдні 27 квітня на припʼятському радіо оголосили про “тимчасову евакуацію” мешканців Припʼяті – найближчого до ЧАЕС міста з населенням близько 50 тисяч мешканців.

Навіть під час евакуації міста його жителі не почули правду: їм обіцяли, що повернутися додому можна буде вже через три дні. 27 квітня о 13:50 жителі Припʼяті зібралися біля під'їздів будинків, а о 16:30 евакуацію населення з міста закінчили. Тоді вивезли близько 44,5 тис. осіб. У Прип’яті залишилося близько 5 тис. людей, які були залучені до невідкладних робіт.


Загалом до кінця літа з 81 населеного пункту України було евакуйовано понад 90 тис. осіб.

Внаслідок катастрофи було забруднено майже 2,3 тис. міст і селищ України. 

Понад 2290 українських міст і селищ із тодішнім населенням приблизно 2,6 млн осіб було забруднено радіоактивними нуклідами після катастрофи на ЧАЕС — такі дані наводить Український інститут національної пам’яті.

Загалом близько 8,5 млн жителів України, білорусі, та оосії в перші дні після аварії отримали значні дози опромінення. Дія радіоактивного забруднення поширилися на територію близько 200 тис.кв. кілометрів, з яких 52 тис. кв. км – сільськогосподарські землі.

Найбільший викид активності із пошкодженого реактора на рівні десятків мільйонів кюрі на добу тривав 10 днів, з 26 квітня до 6 травня, після чого знизився у тисячі разів.

Перший об’єкт Укриття побудували за 206 днів

Після того, як на ЧАЕС було ліквідовано перші безпосередні наслідки катастрофи — зокрема пожежу на станції — стало очевидно, що основну загрозу в подальшому становитиме радіоактивний пил. Щоб запобігти його поширенню або принаймні локалізувати його, над Чорнобильскою станцію вирішили звести щільний фізичний “саркофаг” — споруду з бетону і металу, відому як об'єкт Укриття.

Його будівництво почалося 20 травня 1986 року, через 25 днів після вибуху. До процесу спорудження Укриття залучили близько 90 тис. осіб, а збудувати об’єкт вдалося за 206 днів. На його створення було витрачено 400 тис. кубометрів бетонної суміші і 7 тис. тонн металоконструкцій.

Експлуатація об’єкта була розрахована на 20-30 років, після чого станція потребувала б більш сучасного захисту. Та навіть протягом цього періоду “саркофаг” стрімко втрачав свою надійність: загальна площа щілин в ньому досягла 1000 м2, а 13 лютого 2013 року стався обвал плит над машинним залом енергоблоку площею кілька сотень квадратних метрів.

Новий безпечний конфайнмент Чорнобильска АЕС отримала в листопаді 2016 року, коли відбулася офіційна церемонія фінального насування на четвертий енергоблок ЧАЕС більш сучасної захисної споруди. Конфайнмент має форму аркової споруди, яка накрила собою застарілий об’єкт Укриття і стала найбільшою у світі наземною рухомою конструкцією.

Будувати цей об’єкт почали ще в 2007 році. Тендер на проектування, будівництво і введення в експлуатацію нового захисного об’єкту, оголошений Європейським банком реконструкції та розвитку, виграла компанія NOVARKA, спільне підприємство кількох французьких підрядників, як зрештою і втілило в життя складний інженерний задум. Загалом до будівництва нового конфайнменту для ЧАЕС були залучені спеціалісти з підрядних організацій 27 різних країн.

Ось лише кілька характеристик нового конфайнменту ЧАЕС:
• проектний термін експлуатації — 100 років,
• орієнтовна вартість — 1,5 млрд євро,
• вага — 36,2 тис. тонн,
• прогон арки — 257 метрів,
• висота споруди — 109 метрів (що приблизно дорівнює висоті 35-поверхового будинку),
• довжина конструкції — понад 160 метрів (півтора футбольних поля).

Новий безпечний конфайнмент оснащений низкою складних додаткових систем: від радіаційного і сейсмічного контрою до систем протипожежного захисту та резервного електроживлення. Окремо контролюється стан будівельних конструкцій, а сама арка має зовнішню і внутрішню стінки. Така особливість споруди передбачена для того, щоб між стінками можна було нагнітати сухе і тепле повітря. Воно створює надлишковий тиск, який запобігає виходу радіоактивних речовин з-під арки назовні, а також запобігає утворенню конденсату та допомагає уникнути корозії на металевих деталях арки.

Читайте також : Розпочався сезон кліщів - як себе захистити 

Підписуйтеся на телеканал Крокус у Facebook, Telegram та Instagram - оперативно та лаконічно про найважливіше. Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube!
Новини партнерів
  • Службові особи Білоцерківської міської лікарні №2 і ще три медзаклади Київщини привласнили 9 млн грн на купівлі ліків
    Детальніше...
  • На світанку у Білій Церкві горів продуктовий магазин
    Детальніше...
  • Напад на жінку: у Білій Церкві розшукують зловмисника
    Детальніше...
Новини партнерів
Купити квартиру Київ
Важливе