Почесний патріарх Православної церкви України (ПЦУ) Філарет (в миру Михайло Антонович Денисенко) помер на 97-му році життя. У березні його було госпіталізовано у зв’язку з погіршенням стану здоров’я. Про це повідомив Митрополит Київський і всієї України, настоятель Православної церкви України Епіфаній у соціальній мережі Facebook.
Багаторічний керівник УПЦ КП Філарет у часи СРСР займав найвищі посади у російській ієрархії, а в роки незалежності став символом боротьби українського православ'я за самостійність від Москви. За це на нього в 1997 році наклали анафему.
Десятиліттями Філарет працював над визнанням української церкви й досягнув мети в 2019 році - Константинополь дарував автокефалію.
Проте внаслідок різних обставин і на прохання Вселенського патріархату він відмовився очолювати автокефальну Православну церкву України.
Цей крок заклав підґрунтя під майбутній конфлікт між Філаретом та автокефальною Православною церквою України, який тривав останні роки життя владики.
Хоча перед смертю Філарет переглянув своє ставлення до ПЦУ та митрополита Епіфанія і здійснив візит примирення.
На момент смерті для ПЦУ Філарет був почесним патріархом і ієрархом на спокої.
Народжений на Донбасі
Філарет - у миру Михайло Денисенко - народився на початку колективізації - 23 січня 1929 року в селі Благодатне Амвросіївського району Донецької області. З 2014 року воно перебуває під окупацією спочатку проросійських бойовиків, а потім Росії.
Після завершення Другої світової війни він закінчив школу й у 1946 році вступив до Одеської духовної семінарії.
Після її закінчення вступив до Московської духовної академії, де в 1950 році прийняв чернечий постриг з ім'ям Філарет.
Невдовзі Патріарх Московський Алексій І висвятив Філарета у сан ієродиякона та ієромонаха.
У 1952 році Філарет завершив навчання у Московській духовній семінарії з науковим ступенем кандидата богослов'я й залишився у ній викладати.
Наступні п'ять років він прожив у Росії, а після отримання сану ігумена у 1957 році Філарет повернувся до України, де невдовзі став ректором Київської духовної семінарії.
Згодом він став керуючим справами української церкви та настоятелем Володимирського кафедрального собору Києва.
Боротьба за незалежність української церкви
У 70-80-ті роки митрополит Філарет вів активну церковну громадську діяльність. Після смерті Патріарха Пимена у 1990 році Філарет став Місцеблюстителем на Московський патріарший престолу та очолив Помісний собор РПЦ.
Він виступив з ініціативою надати Українській православній церкві незалежність в управлінні, і восени того ж року Архієрейський собор ухвалив це рішення. Філарета обрали Предстоятелем УПЦ з титулом Митрополита Київського і всієї України.
Після проголошення незалежності України в 1991 році Філарет скликав Всеукраїнський собор, який проголосив автокефалію УПЦ. Однак Російська православна церква не погоджувалася з цим. У 1992 році у Харкові відбувся собор РПЦ, що обрав митрополита Володимира (Сабодана). Філарет відмовився визнавати його та назвав рішення неканонічним.
У червні 1992 року Всеукраїнський помісний собор оголосив про створення єдиної Української православної церкви Київського патріархату. У 1995 році Філарета обрали її патріархом. Він активно виступав за автокефалію української церкви та ініціював переклад богослужбових книг українською мовою.
Перехід до ПЦУ
15 грудня 2018 року в Києві відбувся Об’єднавчий собор, на якому було створено Православну церкву України. Філарет не висував свою кандидатуру на предстоятеля. Після обрання митрополита Епіфанія він був проголошений духовним наставником ПЦУ та отримав титул почесного патріарха.
Він нагороджений державними орденами - серед них “Дружби народів”, Трудового Червоного прапора, Орден Свободи та Хрест Івана Мазепи. Є повним кавалером ордена Ярослава Мудрого. У 2019 році удостоєний звання Героя України.
