До четвертої річниці повномасштабного вторгнення The Guardian опублікував великий матеріал, заснований на понад сотні інтерв’ю з представниками розвідок, дипломатами та військовими США, Британії, України, росії та Європи. Він розповідає, як Вашингтон та Лондон заздалегідь дізналися про плани путіна напасти на Україну — а більшість європейських країн та українське політичне керівництво ці попередження проігнорували.
У листопаді 2021 року директор ЦРУ Вільям Бернс за дорученням президента США намагався особисто донести путіну, що вторгнення в Україну матиме катастрофічні наслідки. Розмова відбулася лише телефоном: путін був ізольований і параноїдальний. Він не сприйняв застереження й повторював власні наративи про загрози з боку США. Після цієї розмови Бернс повернувся до Вашингтона переконаним: війна буде. Через 3,5 місяці російська армія розпочала повномасштабне вторгнення.
Американська й британська розвідки зуміли дуже точно відтворити плани кремля, однак помилилися в оцінці наслідків — вони очікували швидкої поразки України. Європейські ж спецслужби взагалі відмовлялися вірити, що у ХХІ столітті можлива велика війна в Європі. На це впливали спогади про фальшиві розвіддані щодо Іраку у 2003 році та переконання, що путін — раціональний гравець.
Найбільш критичною помилкою стала позиція Києва. Президент Володимир Зеленський упродовж місяців відкидав дедалі тривожніші попередження США й Британії, вважаючи їх перебільшенням і боячись паніки, економічної кризи та масової втечі людей. Частина українських силовиків намагалася готуватися неофіційно, але повноцінної мобілізації й запровадження воєнного стану не було аж до самого вторгнення.
Аналітики ЦРУ вважають, що рішення про війну путін ухвалив ще у 2020 році — після змін до конституції, пандемії, придушення протестів у Білорусі та усунення Навального. У 2021 році перші сигнали стали очевиднішими: накопичення військ біля кордонів України, підготовка резервів, активізація агентурної роботи всередині України. Восени США отримали дані, що метою є не лише Донбас, а й Київ та зміна влади.
Попри масштабні брифінги для союзників і навіть часткове розсекречення даних, Франція, Німеччина та інші європейські країни ставилися до повідомлень скептично. Вони не вірили, що росія здатна успішно захопити Україну, вважали концентрацію військ інструментом тиску. Навіть Польща до останнього сумнівалася, хоча згодом змінила оцінку.
Американська й британська впевненість ґрунтувалася не на «суперагенті» в кремлі, а на поєднанні супутникових знімків, перехоплень військових комунікацій, сигналів ізсередини російських структур і непрямих ознак масштабної підготовки. Більшість російських чиновників до останніх тижнів не знали реальних планів путіна.
21 лютого 2022 року відбулося фактично формальне засідання ради безпеки рф. Навіть там частина еліт виглядала розгубленою. В Україні ж лише 22–23 лютого почали надходити остаточні підтвердження неминучості нападу, включно з інформацією про підготовку замахів на керівництво держави.
24 лютого о 4:50 путін оголосив про «спеціальну військову операцію». У перші години Зеленський залишився в Києві, що стало несподіванкою і для москви, і для Заходу. США та Британія до цього моменту були переконані, що українська влада або загине, або опиниться у вигнанні.
Після початку війни з’ясувалося, що Захід так само, як і путін, переоцінив російську армію й недооцінив український опір. Плани швидкого захоплення Києва провалилися, а збережена інфраструктура й мобільний зв’язок допомогли Україні організувати оборону.
Через чотири роки війна триває, росія втратила сотні тисяч солдатів, а результат — лише часткова окупація українських територій. Для західних розвідок це стало одночасно підтвердженням їхньої правоти щодо самого факту вторгнення й нагадуванням про небезпеку покладатися на оцінки противника.
Головний урок, який винесли спецслужби й політики: не можна відкидати сценарій лише тому, що він здається ірраціональним або неможливим.
