25 лютого 1887 року народився Лесь Курбас — режисер-реформатор, актор, мислитель і людина, яка змінила хід українського театру.
Він володів кількома мовами, створив низку театрів і сміливо ламав сценічні стереотипи. Саме Курбас перетворив театр із розваги на простір глибокої ідеї, філософії та експерименту.
Дитинство
Олександр-Зенон Курбас, пізніше відомий як Лесь Курбас, народився у родині акторів галицького театру 25 лютого 1887 року. Його батьками були Степан і Ванда Курбаси, відомі під сценічними іменами Степан Янович і Ванда Яновичева. Обидвоє обрали професію "бродячих комедіантів" — так тоді іронічно називали артистів пересувних театрів — усупереч волі батьків. Малий Лесь гастролював з народження, разом із батьками виступав у театрі, виконуючи невеликі епізодичні ролі.
Освіта й початок творчості
Родина Курбасів жила бідно й часто в роз'їздах, але батьки прагнули дати Лесеві добру освіту. Він навчався в Тернопільській гімназії, а згодом у Львівському університеті, де протестував проти полонізації й виступав за українізацію університету. Перевівся до Віденського університету, там навчався на філософському факультеті, закінчив драматичну школу при Віденській консерваторії.
Шкільний друг Леся Курбаса Хома Водяний так згадував про вподобання в українській літературі майбутнього режисера: "Франка, зрозуміло, Лесь цінив високо і поважав за його титанічну працю і громадську діяльність, вивчав напам’ять багато його поезій. Казав, що Франко в ліриці — це наш Горацій. Стефаника читав уважно, але не був у захваті від його творів. Щиро захоплювався Олесем та Лесею Українкою, зокрема її драмами. Олесеву збірку «З журбою радість обнялися» знав напам’ять. З-поміж поетів помітно вирізняв Грабовського, а з давніших — Федьковича…".
Освіта митця була справді ґрунтовною: Лесь Курбас знав вісім мов, але, що цікаво, за своє життя принципово не вчив російської.
Чим він увійшов в історію?
- Заснував легендарні театри «Молодий театр» та Березіль — осередок українського авангарду 1920-х років.
Курбас був осередком пошуків нових форм: до прикладу, Курбас відмовився від етнографічного репертуару й ставив сучасні українські п'єси і світову класику.
Хоча Молодий театр проіснував лише два роки, він радикально вплинув на розвиток українського театру — з його вихованців вийшла ціла когорта майбутніх театральних режисерів 1920-х років.
У 1922 року Лесь Курбас започатковує свій найбільш амбітний проєкт — мистецьке об'єднання "Березіль", що означає "березень" староукраїнською мовою. Кульмінація здобутків Курбаса пов'язана з його другом, драматургом Миколою Кулішем: у ньому режисер і трупа "Березолю" знайшли свого драматурга, п'єси якого були співзвучні їхнім естетичним засадам.
"Я особисто вважаю п'єсу «Мина Мазайло» за виключну річ, як і взагалі Куліша я вважаю за геніальну людину", — говорив Курбас.
Лесь Курбас казав: "Актор повинен бути не тільки талановитим, але й висококультурним". Трупа "Березоля", окрім театральних дисциплін, слухала також лекції з античної філософії, історії світового театру й живопису, займалася танцями, рисунком, фехтуванням, постановою дикції, гімнастикою та акробатикою.
Курбасові вдавалося бути новатором тому, що він не був поверхневим: у своєму розумінні мистецтва і його завдань режисер спирається на ідеї філософських шкіл, які він досліджував. Серед його натхненників називають Якоба Беме та Рудольфа Штайнера, якими на той час захоплювалася вся Європа.
Як стверджують дослідники, саме Курбас приносить ці ідеї до України, й вони разом із Миколою Хвильовим і Миколою Кулішем створять клуб послідовників Штайнера: "Антропософія була близька молодому Курбасу, бо Штайнер досліджував надчуттєве, намагався описати стани «чистої порожнечі свідомості». Філософ наполягав на «глибокій тиші мовчання душі». Лесь Курбас цікавився цими підходами і згодом активно застосовував це в театрі.
Можна сказати, що саме в той період проявилася режисерська візія: Курбас став думати над цілковитим злиттям глядацької зали із акторами на сцені, над переосмисленням простору і руху в ньому, створенням театру-містерії".
Саме Курбасові театрали завдячують появі в Україні авангардних декорацій, світлових ефектів, контрасту світла й тіні та жанру потоку свідомості на сцені. Творчі пошуки Леся Курбаса найчастіше були незрозумілими для широких мас глядачів — режисера звинувачували в "похмурості" та викривленні оптимістичної радянської дійсності.
Сам він так казав про це: "Ідею, вістря цих двох п'єс («Народний Малахій» і «Мина Мазайло» авторства Куліша — ред.) не сприймає глибоко робітнича маса тому, що вона також, як і грандіозна більшість населення, ще досі в інерції <…> русифікаторського процесу, який був тут цілими століттями".
Курбас вважав, що "театр має бути український за своєю суттю і європейський за своєю формою".
Біла Церква в житті Курбаса
- У 1920 році в місцевому театрі «Палас» Курбас поставив «Макбета» Шекспіра українською мовою та виконав головну роль.
- У 1924–1934 роках у місті діяв Український робітничо-селянський театр імені Леся Курбаса — на основі творчої майстерні «Березоля».
Трагічна сторінка життя
У 1933 році Курбаса заарештували за звинуваченням у "націоналізмі" та "антирадянській діяльності". Після заслання на Соловки його розстріляли 3 листопада 1937 року в урочищі Сандармох разом із сотнями представників української інтелігенції.
"Комунізм несумісний з природою людини, як вогонь з водою", — говорив Лесь Курбас. Коли його запросили на олімпіаду в Москву, він подякував і сам поїхав до Грузії, щоб започаткувати взаємини і з грузинськими митцями, розповідає театральна режисерка і дослідниця біографії Курбаса Вірляна Ткач. "Такі антиімперські погляди були дуже небезпечні для Сталіна, і чекісти винищили не лише митців, вони винищили і усю харківську компартійну верхівку", — говорить вона.
Його ім’я стало символом «Розстріляного відродження» — покоління митців, знищених сталінським режимом.
Сьогодні ми згадуємо Леся Курбаса не лише як жертву репресій, а передусім як новатора, чиї ідеї випередили свій час.
