Вчитель фізики академічного ліцею «Вектор», мама та бабуся із Білої Церкви Світлана Іванівна Букач шиє білизну для військових із початком повномасштабного вторгнення Росії.
Світлана Іванівна вже пошила 2000 трусів та кілька десятків подушок, військові такій допомозі дуже раді.
«Хлопцям не вистачає води, щоб пити, не те щоб прати»
– Світлано Іванівно, як вам прийшла ідея допомагати військовим і чому саме спідня білизна?
– Ви знаєте, я за славою не гонюсь, найкраща нагорода – наша перемога. Допомагаю, як усі. Коли почалася війна, я спочатку плакала: Ірпінь, Буча… А потім, коли дивилася новини, втоми вже не було. Сідала за стіл - і шила: адже хлопцям там тяжко.
Почала шити білизну військовим десь із 1 березня. Спочатку принесла її волонтерам, а за кілька тижнів сама почала шукати тканину – у знайомих, колег по школі, сусідів, у своєму будинку переглянула все, що можна. – з тих пір потихеньку шию.
На початку війни звернулася до Академії пенсіонерів, вони теж займалися шиттям, потім зв'язалася із волонтерським штабом у Білій Церкві. Волонтери приїжджали до мене, забирали все, що шила, і відвозили на фронт. В нас тут є кілька волонтерських штабів. Влітку возили білизну і до Херсонської області. Війна об'єднала людей, і якось уже не думаєш про себе.
Якісь передачі відвозив на фронт начальник управління міської освіти Юрій Петрик, влітку він щотижня їздив на фронт.
- І багато ви встигли пошити?
- На даний момент – 2000 трусів. Останнім часом почала шити невеликі подушки-сідушки. Мені говорили, коли хлопці лягали спати, то під голови клали берці. Так прийшла ідея шити подушки. Вирішила, що вони мають бути легкими, щоб хлопці могли носити їх із собою. Мій сусід, який теж займається волонтерством, притягнув тюки із синтепоном – так закипіла робота.
- Скільки часу у вас забирає шиття?
– Під час відпустки влітку часу було більше. Бувало, шила по 6-7 годин на день. До того ж перебоїв з електрикою тоді не було, світловий день був довшим. Відчувала, що це треба робити. Нині проблема в тому, що світло дають за графіком. Якщо з'явилася електрика, спочатку потрібно підготувати уроки, перевірити дитячі роботи, а потім уже шию. Коли світла немає, крою труси, вставляю резинки.
- А чому саме труси?
- Дуже важлива і зброя, і пікапи, і броники, і інша амуніція. А білизна начебто непомітна, але, якщо ходити в брудній і людині буде некомфортно, навряд чи вона думатиме про те, щоб прицільно кудись встрілити. Хоча б через це. І у волонтерському штабі мені запропонували шити, сказали, що це потрібно.
Проблема в тому, що у хлопців немає можливості прати – всі ці речі одноразові. Юрій Петрик розповідав, що не вистачає води, навіть щоб пити чи готувати їжу, не те щоб прати. Добре, якщо поряд є якась водойма. Але навіть у цьому випадку – звідки брати час? Була б можливість поспати. Які там умови на фронті? І холод, і сльота, і мокрий сніг. Важливо, щоб хлопці почувалися комфортно, наскільки це можливо.
«Мамо, шийте, хлопці хоча б поржуть»
- Де і коли ви навчилися шити?
- Це було давно. У мене шила мама, щось було в школі… Своїх рідних обшивала, а тепер помагаю військовим.
- А тканину де берете?
- Колеги зібрали небагато, щось дали сусіди. Після того як я написала пост про те, що пошила 1000 трусів для військових, моя колишня випускниця зібрала у Броварах та надіслала «Новою поштою» близько 20 кг тканини. Батьки моїх учнів також допомагають - одна мама принесла цілі рулони. Мій колишній учень із Німеччини переказав мені гроші на матеріали: найближчим часом буде з чим працювати, а потім треба знову шукати. Причому підходить не лише нова тканина.
- Що кажуть військові? Чи потрібна їм така допомога?
- Звичайно! Вчора до мене заїжджав Юрій Петрик, я йому передавала нову партію – 150 трусів та близько 30 подушечок. Сказав, що від подушечок хлопці у захваті. Два плюси поставили.
- А як військовослужбовці оцінюють вашу білизну?
- Нещодавно у фейсбуці з'явилося гумористичне відео – двоє хлопців сидять у передбаннику та кричать третьому: «Льоню, помився? Виходь уже!». Виходить хлопець у рожевих трусах, на голові каска, на плечах амуніція… Усі сміялися.
Це мені колега принесла рожево-бузкову тканину. Я зателефонувала волонтерам і запитала: "Слухайте, така тканина... Шити чи ні?" Мені кажуть: «Шийте». І невістка сказала: «Мамо, шийте! Хлопці хоч поржуть, якийсь позитив». Так і вийшло.
А коли передала чергову партію білизни волонтерці Юлії Саві, чоловік з 10 одягли ці труси та сфотографувалися, після чого вона виставила пост у фейсбуці. На фото вся білизна строката: одні труси я пошила зі своєї сукні, інші – з різних шматочків тканини, коли не вистачало.
Вже використала для білизни і підковдри, і простирадла: така тканина навіть краща, вона м'яка. Шила білизну з сорочок чоловіка - виходили труси з кишеньками. Обрізки тканини теж йшли у справу.
- Ви кажете, що вам допомагають батьки учнів, і діти намагаються брати участь?
- Звичайно! Усі допомагають як можуть. Ми настільки об'єдналися усі! Кажуть, що україномовні, російськомовні між собою ворогують. Ні. Я володію досконало і українською мовою: викладання адже українською. Але коли говорю на роботі зі своїми колегами російською, а вони українською, ніколи не виникало дискомфорту, відчуття того, що ми один одного не розуміємо або, тим більше, конфліктів.
За матеріалами kp.uaЧитайте також: Патрульні Білої Церкви затримали чоловіка, який втік зі слідчого ізолятора в Херсонській області та перебував у розшуку.
