Улюблений білоцерківцями Спасо-Преображенський кафедральний собор є найвизначною архітектурною і духовною пам’яткою Київщини, яка поєднує в собі багату історію XIX століття, драматичні сторінки ХХ століття та сучасне відродження духовного життя громади.
Спасо-Преображенський кафедральний собор у Білій Церкві збудували в 1833–1839 роках на кошти графині Олександри Браницької. Вона була дружиною польського шляхтича Францишка-Ксаверія Браницького, який володів Білою Церквою з 1770-х років. Храм спорудили в стилі класицизму за образом одеського Спасо-Преображенського кафедрального собору. У 1838 році графиня померла й ще не добудований собор став її усипальницею. У другій половині XIX століття (за непідтвердженою інформацією в 1864–1866 роках) побудували дзвіницю.
Дзвіниця Преображенського собору була архітектурною домінантою Білої Церкви і найвищою будівлею міста. Про її висоту можна судити із фотографій, на яких вона зафіксована поряд із собором. Висота собору – 40 метрів.
Дзвіниця пережила буремні 30-ті роки, коли відбувалося тотальне нищення культових споруд, пережила сильні бомбардування Білої Церкви (як військового та єврейського міста) у 1941-1945 рр. Але не змогла вона вистояти у післявоєнні 50-ті роки – її безжально розібрали на будматеріали.
Також біля Спасо-Преображенського собору можна побачити маленьку Микільську церкву. У 1706 році її заклав Гетьман Війська Запорозького Іван Мазепа. Вона повинна була бути не меншою за майбутній собор, але прихід польської влади не дав змогу її добудувати. Десятиліттями церква руйнувалася, поки в 1852 році священник Петро Лебединцев не спорудив храм на базі збережених фрагментів.
На сьогодні обидва храми мають статуси пам’яток архітектури національного значення. Один вражає своїм розміром та красою, а інший своїм віком.
Історія величного храму
Спасо-Преображенський кафедральний собор збудували в 1833–1839 роках на кошти графині Олександри Браницької. У 1933 році собор перестав функціонувати. До Другої світової війни в ньому розташовувався Державний міський архів.
В 1941 році склепіння собору було зруйноване прямим попаданням бомби. У повоєнні роки церковна служба відновилась і велась до 1961 року. В 1956 році Преображенський собор було занесено в список пам’яток архітектури, тоді ж розпочався ремонт споруди під час якого під тинькуванням поховали настінні розписи. В 70-80 роках був використаний як спортивний зал.
У 1989 році собор було передано церковній громаді. З серпня 1994 року Спасо-Преображенський кафедральний собор є центром Білоцерківської єпархії УПЦ МП.
У квітні 2023 року мешканцями міста Біла Церква та парафіянами Православної церкви України організовано ряд мітингів з вимогою повернути культову споруду у власність громади.
27 квітня 2023 року Білоцерківська міська рада ухвалила рішення про повернення з користування культових споруд Преображенський кафедральний собор та Микільську церкву. 9 травня 2023 року представники Білоцерківської міської ради спробували опечатати приміщення, проте на заваді стали священники та парафіяни.
29 червня 2023 року за рішенням Білоцерківської міської ради Микільську церкву та Спасо-Преображенський собор було передано в користування єпархії ПЦУ.
Класичні риси храму
Храм було споруджено в стилі класицизму. Будівля цегляна, потинькована, хрестоподібна в плані, висотою 40 м, перекрита банею на високому барабані. Східний і західний входи оформлені 4-х колонними портиками, південний – шестиколонним. Головний портик відновлений у 90-х рр. XX століття, ордер доричний. На фасадах колонам відповідають пілястри. Прямокутні віконні отвори декоровані сандриками. Перекриття цегельне, склепінчасте. Інтер’єр був розписаний монументальним олійним живописом, який не зберігся до наших днів.
Однією з реліквій собору стала «Таємна вечеря», вишита золотом на малиновому тлі датована XV століттям. Також у соборі зберігалася багата колекція стародруків XVII століття.
Прокляття роду Браницьких
В 1833–1839 роках в Білій Церкві завершилося будівництво Преображенського собору на місці старої Микільської церкви. Здавна існувало повір’я: на того, хто побудує на цьому ж місці нову церкву, чекає неминуча загибель. І цього ж року вмирає графиня Олександра Василівна Браницька, яка насмілилася порушити заборону. Поховали її в соборі, побудованому на її замовлення.
Нащадки Браницьких, які брали участь у Польському повстанні 1863–1864 років, стають вигнанцями. Онука Олександри Василівни Ксаверія цар засудив до каторги, він гине бездітним на чужині. Частину маєтків конфісковано, а 1918 року Білоцерківський маєток по-варварському розграбовано та спалено.
За свідченнями істориків та очевидців, під час відновлення Спасо-Преображенського собору в кінці 1980-х років у районі вівтарної частини було виявлено залишки поховання графині Олександри Браницької. Частину кісток, що знаходилися біля поверхні, збирали вручну; за спогадами священнослужителів, їх упорядковували разом із викладачем біології, ідентифікуючи окремі фрагменти скелета.
Серед знахідок зафіксували також фрагмент поховального одягу - чорної сукні з елементами золота. Дослідники припускають, що поховання Браницької було розграбоване ще у перші роки радянської влади, коли з могили могли зникнути цінні речі, зокрема ордени та коштовності.
Після повторного приходу церковної громади у 1989 році рештки були зібрані та впорядковані, проте їх подальша доля достеменно невідома — за різними свідченнями, вони могли бути перепоховані або переміщені без офіційної фіксації.
